Численні епідеміологічні дослідження продемонстрували, що екзема/АД є потужним фактором ризику сенсибілізації до харчових алергенів та розвитку ХА у дитинстві. У випробуваннях на мишах було показано, що порушення шкірного бар’єра (ШБ) та запалення посилювали сенсибілізацію до алергенів й активували розвиток ХА та/або БА (Fallon P. G. et al., 2009; Noti M. et al., 2014). Британський аналіз даних опитування встановив достовірний незалежний зв’язок алергії на арахіс із застосуванням засобів для догляду за шкірою, що містили арахісове масло (ВШ 6,8; 95% ДІ 1,4-32,9). Це свідчить, що сенсибілізація до білків арахісу може розвинутися в дітей унаслідок нанесення арахісового масла на запалену шкіру (Lack G. et al., 2003). Досліди на мишах виявили, що проникнення активованих клітин Лангерганса через щільні контакти епітеліоцитів приблизно в 5 разів вище за наявності запалення при АД, ніж у неураженій шкірі чи шкірі хворих на іхтіоз або псоріаз (Kubo A. et al., 2009; Nakajima S. et al., 2012; Yoshida K. et al., 2014). Ця явище пояснює механізм черезшкірної сенсибілізації до харчових алергенів у пацієнтів з АД.
ШБ формується насамперед з епідерміса, шарами якого є базальний, остистий, зернистий і роговий. Епідермальний ШБ включає також різні речовини, зокрема природний зволожувальний фактор (ПЗФ), який міститься у корнеоцитах і корнеодесмосомах, що їх сполучають, у міжклітинних ліпідах остистого шару та щільних контактах між клітинами зернистого шару. ПЗФ формується з профілагрину – суміші гігроскопічних складників, які допомагають підтримувати сталий рівень зволоження шкіри. ПЗФ каталізується блеоміцингідролазою, функція якої пригнічена в пацієнтів з АД (Kamata Y. et al., 2011; Pellerin L. et al., 2014). У 2006 р. було вперше виявлено, що мутації гена FLG, який кодує попередник філагрину профілагрин, супроводжуються схильністю до АД (Palmer C. N. et al., 2006). Мутації гена FLG також асоціюються з екземою, сухістю шкіри та високими трансепідермальними втратами води у віці 3 міс (Flohr C. et al., 2010). У більшості хворих на АД мутації гена FLG відсутні, утім, епідермальне запалення пригнічує експресію філагрину, що призводить до нестачі ПЗФ (Howell M. D. et al., 2007; Kezic S. et al., 2011).
Пацієнти з АД та мутаціями FLG характеризуються підвищенням рівня інтерлейкіну-1, уміст якого зворотно корелює з концентрацією ПЗФ, що, своєю чергою, негативно асоціюється з показником pH поверхні шкіри (Kezic S. et al., 2012). За умов підвищеного pH зростає активність серинових протеаз, що пришвидшує руйнування корнеодесмосом і викликає дисфункцію епідермісу (Caubet C. et al., 2004). Рівні керамідів, що в нормі становлять половину міжклітинних жирів, за умов АД знижені, особливо в уражених ділянках (Imokawa G. et al., 1991; Macheleidt O. et al., 2002).
Мікробіота шкіри також пов’язана з патогенезом АД. У випадку цієї хвороби кількість Staphylococcus aureus вища під час активного дерматиту, ніж до його виникнення чи після лікування, а також корелює з тяжкістю хвороби (Kong H. H. et al., 2012). Штами S. aureus, ізольовані з уражених ділянок шкіри пацієнтів з гострим АД, здатні виробляти різноманітні протеолітичні ферменти, тобто руйнувати епідермальний бар’єр, активуючи лізис корнеодесмосом (Miedzobrodzki J. et al., 2002).
Хоча є дані, що склад мікробіоти в дитячому віці виступає предиктором подальшого АД, на цей ризик можна вплинути: застосування пом’якшувальних засобів покращує симптоми АД у 72% популяції дослідження. Мікробний склад поверхні шкіри в осіб, які відповідали на таке лікування, є більш подібним до мікробіоти неураженої шкіри (більша видова різноманітність, менша кількість стафілококів) (Seite S. et al., 2014).
