Алергодерматози — це група шкірних захворювань алергічного походження, які за різними оцінками становлять понад 20% усіх алергічних патологій. У світі спостерігається чітка тенденція до зростання частоти цих захворювань, що, ймовірно, пов’язано зі змінами довкілля, зростанням числа сенсибілізуючих чинників і порушенням бар’єрної функції шкіри.
Збільшення випадків алергодерматозів частково пояснюється також дисбіозом шкіри. При порушенні мікробіому відбувається активація імунокомпетентних клітин, у тому числі тучних клітин (мастоцитів), які відіграють ключову роль у реалізації алергічної реакції.
Імунологічні механізми
У розвитку алергодерматозів беруть участь два основні типи імунних реакцій: реакції негайного типу (1-го типу) та реакції сповільненого типу (4-го типу).
При реакціях негайного типу перше потрапляння антигену (алергену) в організм запускає синтез IgE, які зв’язуються з рецепторами тучних клітин. При повторному контакті тучні клітини активуються, що призводить до вивільнення медіаторів запалення, зокрема гістаміну. Саме гістамін у великих кількостях зумовлює клінічну картину алергії.
Реакція 4-го типу пов’язана з активацією Т-клітин і типовим для неї запаленням, що виникає при контакті з алергеном.
Джерело гістаміну
Хоча гістамін у тілі людини міститься в багатьох клітинах, головним джерелом в умовах алергічної реакції є саме тучні клітини. Саме вони здатні вивільняти великі кількості гістаміну в короткий проміжок часу у відповідь на контакт із алергеном.
Терапевтична стратегія
З урахуванням того, що гістамін відіграє центральну роль у розвитку симптомів алергії, антигістамінні препарати залишаються основою фармакотерапії алергодерматозів. Їх застосування дозволяє блокувати дію гістаміну на тканини й зменшити прояви запалення.
Таким чином, патогенетичне розуміння механізмів розвитку алергодерматозів підтверджує доцільність і ефективність використання антигістамінних засобів у клінічній практиці.
Коментує д.м.н., професор Болотна Л. А.
