Співпраця дерматолога та психотерапевта

Із чим ми стикнулися після 24 лютого 2022 року:

Різке збільшення звернень із психодерматологічними станами (патомімією, трихотиломанією, дисморфоманічними станами).
Збільшення звернень із токсико-алергічними проявами на шкірі.
Помітне збільшення випадків інфекційних хвороб шкіри — мікозів, вірусних хвороб, піококових уражень.
Повільне збільшення ранніх та пізніх форм сифілісу, нейросифілісу.
Загострення хронічних дерматозів після тривалої ремісії та у нетипові за сезонністю періоди.
Поява деяких дерматозів у нетипових для них вікових групах.
Збільшення безконтрольного застосування топічних та системних глюкокортикостероїдів (стероїдорезистентність у різних проявах).

Класифікація

1. Психічні розлади, масковані шкірними проявами (патомімія, невротичні екскоріації, екскорійовані акне, трихотиломанія, обмежена іпохондрія (коенестезіопатична параноя), зоопатичне марення з явищами тактильного галюцинозу, дисморфофобія/дисморфоманія та ін.).

1.1. Дерматозойне (зоопатичне) марення.

Уявне інфікування призводить до суб'єктивних тактильних обманів.
Відзначається детальна розробка маячного сюжету: більшість хворих детально описують та замальовують морфологічні ознаки неіснуючих паразитів, шляхи їх пересування, цикл розмноження.
Боротьба з «паразитами» — постійні звернення до дерматологів, інфекціоністів, епідеміологів, до СЕС, «витравлення» комах з організму, самолікування з використанням їдких рідин, дихлофосу, гасу тощо.
«Захист оточуючих» від можливого зараження, можливе індуковане марення у родичів.

«Симптом сірникової коробки» – збір і презентація неіснуючих паразитів, характерний для маячної поведінки хворих на дерматозойне марення.

1.2. Іпохондрії з аутодеструктивними тенденціями.

Патомімія (pathos – страждання, хвороба; mimesis – наслідування, зображення). Химерні, геометрично неправильні обриси висипу, їхній лінеарний, багатокутний характер, різний розмір елементів є найдостовірнішим критерієм. Локалізація – на доступних ділянках шкірного покриву (обличчя, передпліччя, верхня третина спини та ін.). Хворі найчастіше заперечують факт аутоагресії. Може бути одним із проявів шизофренії.

Невротичні екскоріації. Нав'язливі (компульсивні) повторювані дії, що супроводжуються самоушкодженням, розчухуванням, яким передує відчуття дискомфорту й свербіння. Клініка: на незміненій шкірі — свіжі екскоріації, поверхневі рубчики. Відмінність від патомімії: хворі визнають, що причина пошкодження – їхні дії та усвідомлюють їхній патологічний характер.

Екскорійовані акне. Аутодеструктивні дії не на субстраті здорової шкіри, а на тлі захворювання, яке реально існує — акне. Формується хибне коло «свербіння – розчухування».

Трихотиломанія; оніхофагія, оніхотиломанія; хейлофагія. Трихотиломанія – це аутоекстракція волосся голови, брів, вій — одне або кілька вогнищ неправильної форми з ознаками неповного облисіння (прояви запалення, ознаки фолікулярного гіперкератозу та рубцевої атрофії відсутні). При дослідженні коренів волосся спостерігається 5% телогенового або його відсутність. Оніхофагія, оніхотиломанія – дії, спрямовані на деструкцію нігтів, які зумовлюють хронічні пароніхії та оніхії, як правило, і пальців кистей; імітують різні оніходистрофії (серединні борозни та ін.). Хейлофагія – нав'язливе облизування або прикушування червоної облямівки губ, що призводить до розвитку артифікаційного хейліту з прямолінійним розташуванням тріщин, гіперемією, невеликою інфільтрацією.

Лікування здійснює дерматолог. У комплексній терапії застосовують антидепресанти, психотерапію, сугестивні методи впливу. За показаннями – консультація та лікування у психіатра.

2. Психічні розлади, спровоковані дерматологічною патологією. Виникають при хронічних рецидивуючих дерматозах (близько 30-40% випадків). Найчастіше страждають молоді жінки. Навіть стерті прояви є приводом для звернення до дерматолога, представників нетрадиційної медицини. Спостерігається схильність до драматизації, різноманітність скарг, реєстрування найменших змін у структурі шкірних висипань, відчуття безнадійності, суїцидальний шантаж медичного персоналу та родичів.

3. Психосоматичні захворювання. Хронічні дерматози: атопічний дерматит, псоріаз, екзема, розацеа, вульгарні вугри, червоний плаский лишай, рецидивуючий герпес, хронічна кропив'янка, вогнищева алопеція, вітиліго та ін. Психогенні впливи виступають як ланка в патогенезі та призводять до загострення лише в тісному зв'язку з основними факторами патогенезу.

Фотодокументація клінічних даних. При огляді: бляшка на передній поверхні гомілки, до 10 см у діаметрі, ліхенізація.

Посттравматичний стресовий розлад з точки зору психодерматології

Одна з пяти осіб, що живуть у зоні війни, уразливі щодо тривоги, депресії, ПТСР, БАР та шизофренії. Війни, очевидно, змінюють психологічне здоров'я населення, яке безпосередньо зазнає насильства. У 2019 році ВООЗ провела огляд досліджень на цю тему. Результат: у країнах, які пережили конфлікти протягом останніх 10 років, більше ніж кожна п'ята людина (22,1%) страждає від депресії, тривоги, ПТСР, БАР або шизофренії. Ці розлади є помірними або важкими майже у кожної десятої людини (9,1%). У типовій дерматологічній практиці 30%-40% пацієнтів відчувають психологічні проблеми у зв'язку з дерматологічними симптомами.

DSM-5: психотравма. Експозиція (безпосереднє зіткнення з якоюсь подією та пов'язані з цим переживання) до смерті або загрози життю, серйозного ушкодження, або сексуального насильства в один (чи більше) з таких способів: (1) безпосереднє переживання травмуючої події; (2) перебування свідком подій, які трапилися з іншими; (3) знання того, що травмуюча подія трапилась із членом сім'ї чи близьким другом – у випадках смерті або загрози життю члену сім'ї чи другові, якщо ця подія була насильницькою або непередбачуваною; (4) переживання багаторазової або надмірної експозиції до нестерпних деталей травмуючої події (наприклад, фахівці зі швидкого реагування, які збирають людські останки).

Рекомендовано проводити оцінювання наявності ПТСР в осіб:

а) з групи підвищеного ризику (військовослужбовці, ветерани, переселенці, біженці, люди, які постраждали внаслідок травмуючої події);

б) з поведінкою, що свідчить про наявність симптомів ПТСР;

в) з ознаками тривалих/поточних утруднень або психологічного виснаження (наприклад, під час ротацій військовослужбовців).

Найкращий варіант — організація скринінгу для всіх, хто пережив травмуючу подію (учасників бойових дій, переселенців, біженців, звільнених з полону тощо).

Одним із симптомів ПТСР є уникання, що утримує людей від візиту до психолога, і розлад залишається невиявленим. Часто потерпілі звертаються не до фахівця в галузі психічного здоров'я, а до когось іншого, наприклад, до працівника соціальної служби, працівників закладу первинної медичної допомоги чи у відділення невідкладної допомоги.

Скринінгові опитувальники ПТСР спрямовані на виявлення основних симптомів ПТСР, типу травмуючої події, яку пережила особа (ступінь розвитку цього розладу та рівень переживання часто залежать від тривалості та інтенсивності травмуючого досвіду) та оцінювання впливу травмуючої події на людину (наскільки глибоко вона її переживає).

Основні симптоми ПТСР: симптоми повторного переживання, симптоми уникнення та симптоми підвищеної збудливості.

Класифікація за психодерматологічними категоріями

Психофізіологічні розлади.
Первинні психічні розлади.
Вторинні психічні розлади.
Шкірні сенсорні порушення.

Хоча це чотири окремі категорії, вони не є взаємовиключними, оскільки один випадок може претендувати на декілька категорій.

Чи може ПТСР викликати проблеми зі шкірою? Як показують дослідження, про підвищений рівень запалення та порушення функціонування шкіри повідомляють ті, хто зазнає тривалого психологічного стресу та недосипання. Дослідники відзначають, що посттравматичний стресовий розлад слід розглядати як основний фактор хронічних, рецидивуючих або стійких до лікування захворювань шкіри.

Дерматологічні симптоми при ПТСР

ІНТРУЗІЯ: вегетативне збудження (нічна пітливість, ідіопатична кропив'янка).

ДИСОЦІАЦІЯ (оніміння, dermatitis artefacta).

Симптоми вторгнення (інтрузії) або повторного переживання травми. Травматичні спогади можна повторно пережити на шкірному сенсорному рівні як «спогади тіла», які є фрагментами сенсорного (наприклад, проявляються у вигляді свербіння, печіння, болю чи іншого відчуття) або іншого фізичного компонента (проявляється як кропив'янка або «психогенна пурпура») травматичного досвіду. Наприклад, пацієнт із ПТСР, який отримав колоту травму передпліччя, відчував свербіння й відчуття печіння у ділянці травматичного рубця під час його обстеження.
Шкірні психосоматичні наслідки емоційної та фізичної недбалості та сексуального насильства (дитяча екзема, самоушкодження шкіри, орієнтована на тіло повторювана поведінка – трихотиломанія, невротичні екскоріації.
Розлади харчування, які можуть мати дерматологічні наслідки.

Кризу втрати волі та свободи пересування переживають і військовополонені, і ті представники цивільного населення, що стали полоненими та заручниками. Якщо внутрішня свобода людини належить до категорії її екзистенційних переживань, то зовнішня свобода формує образ психофізичної дійсності, образ простору і часу та місця людини в цьому просторі та часі. Обмеження свободи призводить до цілої низки психофізіологічних змін особистості. Відсутність перспективи, відсутність майбутнього, відсутність надії — це перше, з чим стикається особа, втративши свободу. Шок змінюється усвідомленням того, що реальність виглядає саме так, і відповідно формується образ реальності «до» та реальності «після».

Психологіна травма тих, хто тривалий час перебував у полоні в тяжких умовах, виявляється у важких психологічних станах, зокрема у відчутті нескінченної та безмежної апатії, в стані внутрішньої притупленості, аж до байдужості та поступового психічного вмирання; у відчутті болю від несправедливого ставлення, від свавілля і принижень; у вилученні себе з життя (примітивізація), коли залишаються лише первинні інтереси, а єдиною цінністю є або виживання, або смерть (залежно від особистісних настанов); у втраті сьогодення і майбутнього, що часто призводить до відступу та капітуляції; в розхитуванні фундаментальних уявлень про реальність, що знищує первинну фундаментальну мотивацію і формує базову недовіру до світу.

На окупованих територіях України фізичне насильство поширене – катування, викрадення, примуси, підриви тут стали нормою життя. Тому місцеві жителі, волонтери та військові, особи, що були заручниками, досить часто зазнають певних видів насильства, зокрема ушкодження фізичними факторами: механічними (тупими чи гострими знаряддями, зброєю, енергією вибуху), термічними (високою або низькою температурою), електрикою (технічною, атмосферною), звуком; ушкодження хімічними факторами (різноманітними отруйними речовинами, що спричиняють хімічні опіки та отруєння); ушкодження психічними факторами (переляк, погрози тощо); ушкодження комбінацією чинників (механічних, термічних, хімічних); ушкодження комбінованими факторами (електрострумом, що вражає людину і здійснює хімічну, термічну і механічну дію тощо).

У сучасному світі не тільки зона військових дій, а й будь-яка зона екстремальних ситуацій стає зоною масштабного використання сексуального насильства. Нерідко зґвалтування стають чи не найпоширенішим способом знущання із беззахисних цивільних людей. Під час Міжнародної конференції щодо проблеми сексуального насильства під час воєн (Лондон, червень 2015), міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Гейґ сказав: «Я жахнувся, коли дізнався, що досі лише 30 осіб покарані за понад 50 000 зґвалтувань, скоєних під час війни в Боснії в 90-х. Надходять жахливі повідомлення про зґвалтування в Сирії разом із вбивствами, катуваннями й утисками тисяч невинних цивільних людей. Я обурений масштабами сексуального насильства проти чоловіків, жінок і дітей в умовах конфліктів і переслідувань».

Руанда, Судан, Боснія, Україна... Серед найскладніших психологічних проблем – насилля за ознакою статі. Сексуальне насильство щодо жінок і дівчат, особливо в війнах з етнічними конфліктами, часто планується і систематизується ЯК ВІЙСЬКОВА ЗБРОЯ, призначена для приниження, викликання страху і дестабілізації суспільства. Ця обставина може розглядатися як міжнаціональне психічне приниження декількох поколінь. Успішне клінічне втручання у таку проблему потребує культурно обґрунтованої довгострокової програми реабілітації, добре забезпеченої ресурсами. На небезпеці для психічного здоров'я як катувань, так й інших способів неналежного поводження було наголошено у «Стамбульському протоколі» (1999), доступному у перекладі українською мовою з 2004 року, що є посібником з питань ефективного розслідування і документування фактів катувань та іншого жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. «Стамбульський протокол» – це посібник з ефективного розслідування і документування катувань та інших жорстоких нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання покликаний слугувати в якості міжнародних керівних принципів для оцінки стану осіб, які стверджують, що зазнали катувань та жорстокого поводження; для розслідування справ щодо ймовірного застосування катувань та надання результатів такої оцінки судового або будь-якого ефективного документування катувань.

Дисоціація, деперсоналізація та нетипова поведінка

Відображення відчуження людини від самої себе. Може бути проявом як посттравматичного реагування, так і психічних розладів: ПТСР, психотичного стану, дисоціативних розладів тощо.
Дисоціація – це руйнування цілісності свідомості, самосприйняття, пам'яті та вчинків. Людина може не пам'ятати про певні вчинки або не усвідомлювати їх, чи відчувати роздвоєння особистості, ніби спостерігаючи за собою з боку («муха на стелі»).
Деперсоналізація – це відчуття відчуженості від самого себе або власного тіла («не моє тіло», «не моє обличчя» тощо).
Нетипова, найчастіше ризикована поведінка обумовлена порушеннями в ділянці контролювання імпульсів поведінки. За MKX-10 – R46.2 Дивна та незрозуміла поведінка.

Соматичні симптоми проявляються у вигляді болю або інших фізичних нездужань незалежно від того, чи є для цього об'єктивні підстави, можуть бути спричинені безпосередньо фізичними наслідками катування, але зараз наразі йдеться про патологічні прояви психологічного генезу. В таких випадках йдеться про соматизацію психічних симптомів на кшталт тривоги, депресії, агресії тощо. Біль може бути навіть єдиним явним симптомом з мінливою локалізацією та відчуватися з різною інтенсивністю. До типових соматичних симптомів належить біль у спині, кістково-м'язовий біль, головний біль, часто від травм голови. Саме головний біль дуже характерний для осіб, що зазнали катування, та часто призводить до появи хронічного посттравматичного болю. Навіть якщо існувало первинне джерело ноцицептивного болю, то внаслідок під'єднання когнітивного та емоційного компонентів такий біль набуває невропатичного характеру та проявляється незалежно від первинного стимулу. За МКХ-10 такі стані можуть верифікуватися як R52 Біль, не класифікований в інших рубриках.

Дерматологічні симптоми можуть бути пов'язані з прямим впливом на шкіру фізичного чи сексуального насильства або катастрофічних життєвих подій (наприклад, землетрусів).

Сексуальні порушення характерні, насамперед, для осіб, які зазнали сексуального катування або зґвалтування, але не тільки для них. Вже примус оголення веде до відчуття безпорадності та беззахисності, що надалі може формувати стан вивченої безпорадності (за М. Селігманом), який залишається і в нормальному житті. Оголення підсилює страх перед кожним елементом такого насильства, оскільки завжди існує ймовірність стати жертвою жорстокого поводження, зґвалтування, содомії, інфекційного зараження, кастрації, втрати цноти, небажаної вагітності тощо. Психологічне насильство у вигляді словесних погроз, образ або глузування сексуального характеру принижують гідність людини.

Прикладами сексуальних порушень є неприйняття та уникнення всіх статевих сексуальних контактів із сексуальним партнером, відсутність або втрата статевого потягу, зниження інтересу до сексуальної активності, відсутність сексуального задоволення, порушення у сексуальному збудженні, страх сексуальної активності, нездатність довіряти сексуальному партнерові, страх, що будь-який статевий партнер «знатиме», що жертва піддавалася сексуальному насильству, відмова генітальної відповіді (еректильна дисфункція або недостатність вагінального змащування), вагінізм, диспареунія (біль у геніталіях, пов'язаний зі статевим актом у чоловіка чи жінки), затримка або відсутність оргазму, передчасна еякуляція.

Особливістю таких порушень є дуже часте намагання їх приховати, тобто агравація симптоматики, зважаючи на самостигматизацію та досить часто стигматизацію суспільством. Вчасне визначення наявності сексуальних порушень та надання психологічної допомоги може попередити подальше формування як сексуальних, так і психічних розладів. Втім, дуже часто ми можемо лише зауважити на наявності R46.2 Дивної та незрозумілої поведінки, а також спрямувати таку особу до психолога зі спеціальною підготовкою.

Дерматологічні симптоми ПТРС можуть бути наслідком значних змін у гіпоталамо-гіпофізарно-надниркових і симпато-адреналових медулярних вісях, які можуть вплинути на нейроендокринні та імунні функції та можуть призвести до загострення стрес-реактивних запальних дерматозів (псоріаз, хронічна кропив'янка, атопічний дерматит).

Чи може ПТСР викликати псоріаз? Нове дослідження, опубліковане в журналі Американської медичної асоціації (ЈАМА), підтверджує, що ПТСР пов'язаний з аутоімунними захворюваннями, такими як ревматоїдний артрит, псоріаз, хвороба Крона та целіакія. Дослідження за участю людей із ПТСР показали зв'язок між імунними змінами та ПТСР, хоча малоймовірно, що основна причина ПТСР є імуноопосередкованою. Результати показали перекіс у бік збільшення рівнів прозапальних цитокінів, таких як IL-1, IL-6 i TNF-α, зниження рівня цих протизапальних медіаторів, включаючи IL-4 і TGF-β. Однак в окремому дослідженні було показано, що як запальні, так і протизапальні цитокіни були підвищені при ПТСР, що призвело до висновку про генералізований стан імунної активації при ПТСР.

Відповідно до прозапального перекосу, у осіб із ПТСР підвищена частота алергії. Захворюваність на астму у дорослих підвищується після травми, надалі пов'язаної з ПТСР. Тяжкість ПТСР була більшою в тих, хто страждає на хронічну ідіопатичну кропив'янку, хоча послідовність появи захворювань не була визначена. У осіб з ПТСР підвищується частота розвитку аутоімунних захворювань, таких як тиреоїдит, запальні захворювання кишечника, розсіяний склероз, ревматоїдний артрит та системний червоний вовчак. Цікаво, що реверсу не було: ті, у кого вже були аутоімунні розлади, не мали підвищеної частоти ПТСР, що вказує на серйозність імунного дисбалансу саме після травматичного епізоду.

Нещодавнім прикладом, що дозволяє оцінити вплив дистресових наслідків війни на цивільне населення є Сирія. Наслідками психологічного навантаження сирійських біженців були боязкість, гнівливість, нервовість, труднощі зі сном, відсутність надії на майбутнє, періоди жаху чи паніки. Здоров'я зубів і геніталій було пов'язане з ПТСР та іншими психічними розладами. Висока поширеність ларингофарингеального рефлюксу також пов'язана із змінними війни. Близько 50% населення мали алергічний риніт, спричинений прямими чи непрямими наслідками війни.

Психофізіологічні розлади спричинені й асоційовані зі стресом. Досвід пацієнта свідчить про стійкий зв'язок між стресом і появою шкірних симптомів(псоріаз, атопічний дерматит, себорейний дерматит, акне, гіпергідроз, Urticaria, Herpes Simplex Virus, Herpes Zoster, дерматологічний еквівалент таких станів як виразкова хвороба і мігрень, в яких початок і природний перебіг можуть бути змінені на основі емоційного стану пацієнта.

Пацієнти можуть бути розділені на дві підгрупи: «стрес – респондерів» і «стрес – нонреспондерів». Частка респондентів, які реагують на стреси, змінюється залежно від стану, починаючи від 100% респондерів при гіпергідрозі до нульової реакції стресу при карциномах шкіри. Час появи клінічних симптомів від початкового тригера стресу може перебувати в діапазоні від кількох секунд до кількох днів.

При атопічному дерматиті 70% пацієнтів реагує на емоційний тригер, що майже відразу призводить до посилення свербіння. У 62% хворих на псоріаз проходить кілька днів для реагування на стрес і появи клінічних змін.

Класифікація за психодерматологічними категоріями: психофізіологічні розлади, первинні психічні розлади, вторинні психічні розлади, шкірні сенсорні порушення. Хоча це чотири окремі категорії, вони не є взаємовиключними, оскільки один випадок може претендувати на декілька категорій.

Дерматологічні розлади з психічними симптомами. Емоційні проблеми здебільшого є наслідками наявності шкірної хвороби. Тяжкість психічних проявів значно перебільшує тяжкість соматичної симптоматики (Alopecia Areata, Vitiligo, хронічна екзема, хронічний псоріаз, альбінізм, іхтіоз).

Первинні психічні розлади. 1. Психічні розлади з дерматологічними симптомами. Шкірні розлади відсутні, є самоушкодження або вторинні до основного розладу дерматологічні прояви. Пацієнти часто переконані, що мають реальний розлад шкіри, не хочуть звертатись до психіатра або самі приймають психотропні препарати. 2. Обсесивно-компульсивні розлади (ОКРР) – дисморфофобія, невротичні екскоріації, екскорійовані акне, трихотиломанія / трихоптилоз, оніхотиломанія та оніхофагія, тривога щодо здоров'я (фобії щодо бруду, інфекції, бородавок, родимок та канцерофобія).

MKX-11 Обсесивно-компульсивні або пов'язані з ними розлади. Введені нові хвороби: дисморфічний розлад тіла, референсний нюховий розлад, розлад накопичення, повторюваний розлад поведінки, фокусований на тіло (включає трихотиломанію та екскоріаційний розлад). «Трихотиломанія» була перенесена з групи МКБ-10 «Розлади звичок та імпульсів» до групи МКБ-11 «Обсесивно-компульсивні та пов'язані з ними розлади». Надано специфікатор, який вказує на ступінь інсайту (усвідомлення хвороби) у осіб, які страждають цими розладами: повне або достатнє усвідомлення, погане або відсутнє усвідомлення.

Повторювані розлади поведінки, фокусовані на тілі, відрізняються від ОКР тим, що їм не передують когнітивні явища, такі як одержимість або занепокоєння, а натомість можуть передувати сенсорні явища.

Трихотиломанія/трихоптилоз – це компульсивна аутоекстракція волосся, іноді завершується тотальним облисінням. Вищипування відцентроване від однієї вихідної точки або лінійне, хвилеподібне. Ковтання волосся. Трихобезоар. Синдром Рапунцеля.

Класична картина невротичних екскоріацій: характерні як «свіжі», глибокі екскоріації, так і «штамповані» рубці, згруповані на ділянках шкірного покриву, доступних для саморозчухувань.

Екскорійовані акне. На відміну від невротичних екскоріацій, в даному випадку розчухування приурочені до реально існуючих елементів акне, при цьому вторинні елементи переважають у клінічній практиці.

Психодерматологія: організація допомоги (міждисциплінарні психодерматологічні команди)

Лікування: покращення функціонування, зниження фізичного стресу, діагностика і лікування депресії та тривожності, зменшення соціальної ізоляції, покращення самоусвідомлення і самоповаги пацієнта. Одночасно – фармакологічні та психологічні інтервенції.

Реалістична мета терапії в психодерматології: редукція свербіння та розчухувань, менеджмент психічних симптомів (тривога, безсоння, депресія, гнів), менеджмент соціальних проявів (соціальної дезадаптації, соціальної ізоляції).

МЕНЕДЖМЕНТ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПТСР

Усім пацієнтам – ВИЧЕРПНА ІНФОРМАЦІЯ щодо можливих методів лікування, їхньої ефективності та безпечності. Рішення щодо призначення того чи іншого методу лікар приймає разом із пацієнтом. Регулярний моніторинг коморбідних станів, які часто супроводжують ПТСР (депресії, зловживання алкоголем, генералізованого тривожного розладу). Психологічні інтервенції – з достатньою доказовою базою. Медикаментозні засоби мають обмежену доказову базу щодо лікування цього розладу. Важливою є додаткова освіта пацієнта та його родичів щодо проявів ПТСР.

Перша лінія: ПСИХОТЕРАПІЯ vs ЛІКИ

Психотерапія сфокусована на роботі з травмою (КПТ та десенсибілізація і переробка рухами очей) є ефективною терапією першої лінії для пацієнтів із ПТСР (рівень А) (Bisson J., Andrew M., 2013; Mendes D. D., 2008; Bisson J. et al., 2007).

КПТ (рівень А): кількість сесій зазвичай повинна становити 8-12, тривалість (залежно від мети та завдань) – 60-120 хв.; на перших сесіях зазвичай постає необхідність у триваліших заняттях (90 і більше хвилин), на пізніших зазвичай достатньо 60 хв. (Ehlers A. et al., 2005; Adenauer H. et al., 2011; Dunne R. L. et al., 2012). Психологічні інтервенції, не сфокусовані на роботі з травмою, наприклад, клієнтоцентрована терапія, психодинамічна терапія, гіпнотерапія та ін., не повинні використовуватися в рутинному лікуванні гострого/хронічного ПТСР, бо не мають достатньої доказової бази. Медикаментозна терапія зазвичай не повинна використовуватися у якості терапії першої лінії ПТСР.

Фармакотерапія ПТСР у дорослих. Ефективні методи лікування ПТСР включають медикаменти та психотерапію. Значна частина пацієнтів мають симптоми, стійкі до лікування. Для досягнення задовільної терапевтичної реакції часто необхідно переключити або комбінувати методи лікування.

Терапевтична мета психофармакології: зменшення нав'язливих думок і образів, уникнення жахів, надмірної пильності, зменшення/зникнення відчуття загрози, дратівливості, гніву та депресії.

Медикаментозна терапія

Найефективніша при зменшенні відчуття загрози та вад настрою (дратівливість, гнів, депресія).
Менш ефективна для симптомів повторного переживання, емоційного занурення та уникаючої поведінки.
Ефективність залежить від індивідуальних відмінностей.

Посттравматичне зростання, на відміну від віктимності, має бути нашим спільним фокусом – працювати над якістю життя та благополуччям, а не в рамках хвороби.

Інновації в програмах лікування та підтримки: необхідно підтримувати та оцінювати функціональні психосоціальні результати, на відміну від поточної зосередженості ресурсів на зменшенні симптомів. Визнання тривалості життя в оцінці психічного здоров'я та лікуванні ПТСР вимагає нових методів лікування, можливостей переробити травму та напрацювати навички відновлення і посттравматичного зростання. Якщо ми це зробимо, набагато більше людей одужає і знову стане активними учасниками спільноти.