Методичні рекомендації з лікування хронічної спонтанної кропив'янки у пацієнтів дорослого віку

9. Безпека і моніторинг

Додаткові дані про побічні ефекти, взаємодії, запобіжні заходи і протипоказання, можна знайти в переліку характеристик лікарських засобів по кожному препарату (інформація розміщена на сайті https://www.medicines.org.uk/emc ).

9.1. Антигістамінні препарати

Перед початком антигістамінної терапії пацієнтів слід інформувати стосовно можливості розвитку седативного ефекту.

Відомо, що антигістамінні препарати викликають седативний ефект і психомоторні порушення. Найбільш поширеними побічними ефектами застосування антигістамінних препаратів, як повідомляють їх виробники, є: головний біль, сонливість, безсоння, запаморочення, підвищений апетит, втома, сухість у роті, нудота і фарингіт.

9.1.1. Цетиризин

Цетиризин при його призначенні у високій добовій дозі 60 мг протягом семи днів, не викликав статистично значущого подовження інтервалу QT. Цетиризин виводиться через нирки і, отже, потребує зниження дози при нирковій недостатності. Слід використовувати найнижчу ефективну і переносиму дозу [(не більше 10 мг в день у пацієнтів з РШКФ (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації) < 10 мл/хв)]. Фахівці з системи NHS північної частини центрального Лондона з’ясували, що у деяких пацієнтів застосування високих доз цетиризину викликало седативний ефект. Таким пацієнтам замість цетиризину слід призначати фексофенадин, у якого седативний ефект відсутній навіть при застосуванні у високих дозах.

9.1.2. Фексофенадин

Огляд безпеки антигістамінних препаратів другого покоління показав, що фексофенадин не викликав змін ЕКГ або частоту серцевих ефектів у порівнянні з плацебо при застосуванні в дозах від 20 до 690 мг протягом 28,5 днів. В огляді також повідомляється, що клінічні дані вказують на те, що фексофенадин не є седативним для більшості пацієнтів навіть у дуже високих дозах.

9.1.3. Лоратадин

Можливо, що пацієнт приймав лоратадин в стандартних дозах (тобто 10 мг в день) до звернення до лікаря.

9.2. Омалізумаб

Застосування омалізумабу пов'язане з порушеннями імунної системи (алергічні реакції I типу і сироваткова хвороба). Такий ефект може виникнути всього через дві години після введення дози, але разом з тим відстрочені реакції можуть виникати аж до декількох днів після введення. Пацієнтів слід інформувати про ці та інші можливі побічні ефекти – артрит/артралгії, підвищення температури, лімфаденопатія, гіпертермія, втома, реакції в місці ін'єкції (такі як біль, свербіж, набряк і еритема), болі у верхній частині живота і головний біль.

Більшість реакцій, виявлених у ході у досліджень, були легкої або середньої тяжкості. Дані про омалізумаб, що містяться в зведеній характеристиці препаратів, вказують на те, що на частку анафілактичних реакцій приходиться 0,2% від загальної кількості експозицій по цьому препарату. Виробник рекомендує, щоб лікарські засоби для лікування анафілактичних реакцій завжди були доступні для негайного використання після введення омалізумабу.

Еозинофільний гранулематоз із поліангіїтом (застаріла назва – синдром Черджа-Стросс) і гіпереозінофільний синдром можуть зустрічатися у пацієнтів з тяжкою астмою; лікарі повинні бути уважні до розвитку вираженої еозинофілії, появи васкулітного висипу, погіршення легеневих симптомів, аномалій навколоносових пазух, серцевих ускладнень і/або нейропатії. У всіх цих випадках слід розглядати припинення прийому омалізумабу.

9.3. Циклоспорин

Циклоспорин був предметом подвійного сліпого рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження. Чотири пацієнти, що приймали циклоспорин, припинили участь у дослідженні з-за побічних ефектів. У двох групах активного лікування побічні ефекти спостерігалися у 64,5% і 72,7% пацієнтів відповідно. Найбільш частими побічними ефектами були шлунково-кишкові розлади, парестезія, інфекція і підвищення рівня креатиніну в сироватці крорві.3 Поширені побічні реакції включають лейкопенію, гіперліпідемію, тремор, головний біль, судоми, гіпертонію, гіперемію, порушення функції печінки, гірсутизм, акне, гіпертрихоз, міалгію, м'язові спазми, гіперфункцію нирок, гіпертермію і втому. Через профіль побічних ефектів циклоспорин використовується як засіб лікування останньої лінії. Таке лікування повинне призначатися спеціалістом з ланки вторинної медичної допомоги.

9.3.1. Взаємодії, що впливають на рівень циклоспорину в крові

Здатні знижувати рівень циклоспорину у крові ліки, які можуть індукувати ферменти CYP3A4 або P-глікопротеїн (такі як барбітурати, окскарбазепін, фенітоїн, орлістат, звіробій, тербінафін і бозентан).

Ліки, які інгібують ферменти CYP3A4 і Р-глікопротеїн, можуть підвищувати рівень циклоспорину [такі як нікардіпін, метоклопрамід, оральні контрацептиви, метилпреднізолон (високі дози), алопуринол, інгібітори протеази, іматиніб і колхіцин].

Грейпфрутовий сік, макролідні антибіотики, протигрибкові препарати, що містять азоли, верапаміл, телеправір, даназол і дилтіазем можуть значно посилювати дію циклоспорину.

Аміодарон може також збільшити вплив циклоспорину, і цей засіб має дуже тривалий період напіввиведення – подібна реакція може відбуватися протягом до 50 днів після припинення прийому аміодарону.

Рифампіцин може прискорювати метаболізм циклоспорину у печінці і в кишечнику, тому при одночасному застосуванні цих препаратів дози циклоспорину можуть бути збільшені.

Октреотід знижує всмоктування циклоспорину, через що може знадобитися збільшення дози циклоспорину.

Цей список не є вичерпним, і інші приклади взаємодій (включаючи ті, які збільшують ризик нефротоксичності і ті, де циклоспорин впливає на рівні інших лікарських засобів) можна знайти в документі «Зведені характеристики лікарських засобів» (див. http://www.medicines.org.uk/emc ).

9.3.2. Моніторинг картини крові

Моніторинг крові необхідний до початку лікування (включаючи загальний аналіз крові, аналіз на сечовину і електроліти, тестування ниркової функції, ліпідний профіль і вірусологію). Такий моніторинг необхідно проводити до початку лікування і потім кожні два тижні, поки доза (препарату) не стане стабільною протягом шести тижнів. Надалі такий контроль картини крові треба проводити щомісяця протягом принаймні 12 місяців (зазвичай максимальна тривалість призначення). Моніторинг артеріального тиску слід проводити при кожному відвідуванні. Додатковий моніторинг крові потрібен при зміні дози. Додаткову інформацію про вимоги до моніторингу можна знайти в Короткому довідковому керівництві по DMARDs (хворобо-модифікуючі протиревматичні препарати) – див. Інформацію за посиланням https://www.ncl-mon.nhs.uk/wp-content/uploads/Interface_prescribing/Quick_Reference_DMARDs.pdf.